Де під небом жайворон кує,

Міражем встає Високопілля —

Робітниче селище моє...

Ці рядки із вірша поетичної збірки «Іду землею» Віктора Кузьменка пам'ятають високопільці і понині. Йому 5 листопада виповнилося б 90 літ від дня народження. А пішов наш земляк у небуття в кінці 1996-го, на 78 році після тяжкої тривалої хвороби.

Віктор Якович прожив нелегке, але цікаве і насичене життя. Народився у далекому 1919 році в місті Кіровограді. Він пізнав голодомори 1922 й 33 років, фашистський полон під час Великої Вітчизняної війни, брав участь у партизанській боротьбі на території Чехословаччини.

Про радянських воїнів він пише так:

«Там, де йшов солдат,

Там, де впав солдат, -

Там цвіте в маю Яблуневий сад».

Або: «Вічним вогнем палає Безстрашне серце бійця - Те, що за волю краю Билося до кінця...»

Після війни В. Я. Кузьменко вчителював у нашому районі. Він навчав дітей в селах Архангельське, Орлове, Високопілля. Довелося попрацювати й інспектором районного відділу освіти.

Але з-поміж усього він особ­ливо захоплювався поезією. Перша ластівка - книга лірики «Степові самоцвіти» - з'явила­ся у видавництві «Радянський письменник» в 1958 році. По­тому одна за одною виходять його поетичні збірки «Земля», «Журавлині ключі», «Серцем з тобою», «Вахта» та ін.

Особливо пам'ятною для нас є п'ята збірка «Іду землею», яка вийшла в 1974 році у видавництві «Таврія». Уній з особливою лю­бов'ю пише він про чарівну красу степового краю, його людей, зга­дує і воєнне лихоліття. До сліз пробирає його інтимна лірика.

Іду землею. Іду.

Під ноги топчу біду,

І лихом об землю б'ю,

Бо рідну її — люблю!

Тут, у збірці, читаємо вірші «Ви­сокопілля», «Сійтеся, зерна!», «Перше кохання», «Там, де йшов солдат...», «Вічний вогонь», «Вдо­вине село», «Березень. Душу радує...», «Гублять листя тонкі акації», «В рідний край поверну­лись шпаки гомінкі...» - усього понад 100 віршів.

Незважаючи на хвороби, що об­сіли поета, мов бджоли квітку, він пише й пише. ..їв останній рік його життя у видавництві «Просвіта» (Херсон, 1996 рік) виходить збірка
В. Кузьменка під назвою «Зату­жив я за тобою» (лірики). Вона складається із двох розділів «У розмові з собою» та «Що на сер­це лягло».

Затужив я за тобою, затужив я

В ці духмяні теплі ночі переджнив 'я,

Затужив я за тобою, запечалив —

 Самотою в дальнє плавання відчалив...

А нам, журналістам, особли­во мені, Віктор Якович є взірцем у житті. Він дав мені путівку в журналістику. Завдячуючи йому, я вступив до Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка і успішно закінчив факультет журналістики.

Не всі знають. Я хочу ще раз нагадати читачам «Високого поля», що В. Я. Кузьменко був ре­дактором нашої газети, котра ви­ходила на початку 60-х років під назвою «Ленінський шлях».

Наш земляк своє життя про­жив недаремно. Свій талант, знання і вміння віддав сповна. Він став відомим поетом, був членом Спілки письменників України, журналістом, учите­лем і доброю людиною.

Пам'ять про В. Я. Кузьменка - вічна. Хай над його могилою грає яскравим промінням лас­каве сонце, співає птаство.

І насамкінець хочеться свою розповідь завершити рядками вірша «Іду землею».

Щоб мислі й діда — в одно,

Бо вічність мені дано,

Бо я землею іду

 І тільки мертвий впаду...

Володимир КУЛИК, колишній редактор ра­йонної газети «Жовтневі зорі», член Національної спілки журналістів України.

За матеріалами районної газети "Високе поле"