Під час літніх канікул активісти європейського клубу «Євродія» два тижні провели на схилах Горганського хребта Карпатських гір. Дітей з Рівного, Алчевська, Івано-Франківська, Херсону та Високопілля об’єднав наметовий табір «Горицвіт». Вже доброю традицією клубу стало ведення записів у щоденнику, який ми розміщаємо на ось цій сторінці

http://ewrodiy.at.ua/blog/2009-08-10-3

Тож запрошую всіх знову перегорнути сторінки щоденника. «Горицвіт» не просто табір, це справжня зелена оселя, адже саме під таким девізом, охорони середовища свого існування, ми і зібралися у віддаленому куточку Карпат, далеко від цивілізації, на березі найчистішої річки Європи – Лімниці, що несе свої стрімкі води у Дністер.

Першим справжнім випробуванням для нас був ранок 25 липня. Ось що згадує одиннадцятикласник Роман Смірнов: «Почався новий день нашого табірного життя. Ми очікували незабутніх вражень від наступного походу. Табір йшов у гори. 40 дітей та 7 дорослих за 6 годин подолали 14 км. шляху до гори Грофи. Групу вели інструктори Ксенія Вітенберг та Ірина Чижевська. Йшли довго, але весело. Для нас такий складний перехід був справжнім випробуванням. Своєрідним екзаменом для  сили духу, мужності, почуття товариськості.

Ішли, долаючи перешкоди з завалів дерев у долині річки Лімниці, наслідків минулорічного паводку. Близько 15.00 були коло будиночка для туристів. Дерев’яний, зі зручними сходами, він зазнав руйнування через пожежу, але його відбудували самі ж люди. Кожен, хто здійснював підйом у гори, ніс дошки чи каміння для його відбудови. Відбудували його всім миром. Зараз будиночок «Плісце» приймає туристів не тільки з України. Сьогодні там облаштувалися на ночівлю туристи з Польщі.

Почав накрапати дощ, підйом ставав усе складнішим, але ми рухались вперед. Іти було важко, дув сильний пронизливий вітер з дощем. Тільки година переходу відділяла нас від вершин Грофи. Ми були вище хмар. Нічого крім тиші та позначок маркування, що вказували на шлях для туристів, щоб не заблукали. І ось після стрімкого підйому вершина підкорилася - 1748 км кілометрів підйому ми здолали. Заспівали гімн України та табору "Горицвіт" і під дощем та пронизливим вітром поверталися до табору. Ми поверталися під проливним дощем, але відчуття особистої перемоги над собою, страхом, висотою, безсиллям було сильнішим. Навколо височіли гори, між ними виднілися хмари, ми торкалися їх руками і здавалося, що кожен - повелитель стихії. Ми йшли щасливі до табору, до мами Люби, до вечері, яка здалася нам нам найсмачнішою за будь-яку іншу.

Кожен день якісь нові враження. Так гімназисти взяли участь у Квесті, під час якого,  рухаючись за маршрутом, виконували складні та цікаві завдання, брали участь у грі «Контрабандист», майстрували цілі містечка з природного матеріалу, спілкувалися з однолітками під час тренінгових занять та брейн – рингів.

А іще, всі добре запам’ятали гірську сауну. Для нас, степових жителів, купання у холодній воді гірської річки було справжнім екстрімом, адже температура води була близько 13⁰С, а після сауни навіть така вода здавалася парним молоком.

 І невід’ємний атрибут табірного життя – вечір коло багаття. Пісні під гітару та баян, жваві розмови та презентації інсценівок, візиток команд, що представляли різні куточки України, залишаться назавжди у нашій пам’яті.

Серед радіальних походів, що ми здійснили за два тижні таборового життя була також екскурсія до урочища Підлюте, де розміщувалася резиденція митрополита Шептицького, а зараз діє католицький храм. Ми пили цілющу воду з джерела, аналогів якому немає у світі. В одному вода насичена сірководнем, а в іншому,  що поряд, сріблом.

Всього ми здійснили три підйоми у гори. Після Грофи були гори Висока (1807 м) та Ігровець (1810 м). Ось що пише Таня Моргун : «Перехід був легший ніж попередній без стрімких підйомів та спусків, але довшим і взагалі були відсутні джерела питної води, тому кожен ніс пляшку води. Ми переходили по навісному мосту річку Лімницю, близько 2 годин піднімалися вгору по серпантину. Навколо було багато ягід чорниці, малини, суниці. Ще таких смачних ягід ми не куштували.»

Краса Карпат весь час розкривалася перед очима: зелені ліси, високі гори, а навколо – хмари. «Я завжди мріяла потримати хмари, - згадувала Алла Кравець, - і мені це вдалося. Майже 30 кілометровий перехід був цікавою мандрівкою у казку. Ми по гірському хребту перейшли на гору Ігровець. Так хотіли побачити президентську садибу, але, на жаль, густі хмари закрили краєвид. »

А Наталці Мех найбільше запам’ятався день Туризму, який провела майстер спорту з альпінізму Світлана Шупер, бо саме вона посіла перші місця у змаганнях з туристичної техніки та в’язанні туристичних вузлів. А Роман Смірнов у змаганнях з туристичної техніки посів також призове ІІ місце. Діти отримали грамоти та призи від директора табору Лади Маланій. Так весело і насичено пролетіло два тижні. Кожен з дітей отримав сертифікати про вершини, які здолав. В середньому діти пройшли від 70 до 88 кілометрів по стрімким карпатським стежкам. І коли поверталися додому, плекали надію на обов’язкове повернення. Адже всі, прощаючись, говорили: «До побачення, "Горицвіте!"